Посиденька№91 Дмитро Благий:"Клас! Ти актор? А покажи майонез!"

Інтерв'ю - це моя улюблена тема. Обожнюю спілкуватися з новими людьми, які роблять у житті щось цікаве. Після таких розмов набираюся натхнення, життєвої енергії, позитиву. Цього вечора це було не просто інтерв'ю запитання-відповідь, а повноцінний діалог. Дмитро Благий - ведучий, пародист, співак, актор театру ім.Лесі Українки. У  репертуарі Дмитра комедійні та серйозні ролі. Він - це маркіз Рікардо із "Собака на сіні", Тарас Шевченко із "Стіна", а ще Юда у "Євангеліє від Юди" та безліч інших яскравих персонажів.  Позитивний та веселий хлопець, що вміє професійно перевтілюватись та підіймати настрій...


 - Завжди важко починати, і для мене це інтерв'ю також... А з чого розпочалась твоя історія? Який день ти можеш назвати стартовою точкою у твоєму житті актора? Ось, ти відкрив очі "такого дня", і зрозумів - я знайшов себе! 

Дмитро: У мене не було такого ранку, коли я прокинувся і сказав собі: "Ось, від сьогодні я буду актором. Я буду шоу-меном. Я буду ведучим!". Чи тяжко починати? Починати не тяжко коли є запал. З'являється якась думка чи ідея, вона дає енергію...

- Але звідкіля така думка береться? Має бути якийсь причинно-наслідковий ланцюг, коли в тебе з'явилось таке бажання. Наприклад, я захотіла бути журналістом після чотирьох років навчання у МАН на секції історії. Одного дня зрозуміла, що я не хочу все життя мати справу з минулим, я хочу жити у сьогоденні. Сьогодення - це журналістика. Коли в тебе почались такі кроки та дії що  привели тебе на сцену? 

Дмирто: Почалось з того, що ще в школі мені на першій лінійці не дали вивчити віршика. Мене це дуже обурило і образило. Я просив тата щоб він читав мені вірші, а я їх вчив напам'ять. У школі не був відмінником із точних наук, наприклад, математики. У 7 класі зайняв перше місце у міському конкурсі читців.

- І тебе змушували "відпрацьовувати" на шкільній сцені? 

Дмитро: Ні, але мене тягнуло до віршів. Після конкурсу мене запросили у дитячий театр і одразу дали головну роль у виставі, де я грав Шевченка. До речі, у виставі "Стіна" театру ім. Лесі Українки, я теж Тарас Григорович. І так відчуваю, що виконуватиму цю роль до кінця життя( сміється). Того ранку, коли  я сказав: "Це моє!", - ще не було, але покищо я не можу жити без сцени.

- Зазвичай батьки не схвально ставляться до таких легковажних професій своїх дітей. Наприклад, художник, теж дуже творча професія, але саме спів та акторство вважають несерйозними справами. Як твої батьки та рідні сприйняли такий вибір? Намагались "спустити на Землю"? 

Дмитро: Батьки хотіли щоб я був священником та пропонували вступати у семінарію. Але я вирішив, що краще бути добрим актором, аніж поганим священником. Мама і тато, звичайно, намагалися донести мені думку, що я буду бідувати якщо оберу професію актора. Правда, згодом дуже допомагали та підтримували мене у кроках до акторства. Зараз дуже тішаться, що я став актором, живу у Львові, працюю на сцені.  Про священництво навіть нічого не згадують.

- Як ти думаєш, вони підтримували тебе, тому що ти їх син, чи хороший актор? 

Дмитро: Розкрию секрет, зараз я пішов із театру, працюю більше ведучим. Я граю у виставах для свого задоволення за 30 гривень, а на репетиції ходжу безкоштовно. Батьки сказали: "Ти такий класний на сцені, а ти береш її і залишаєш!". Справа в тому, що акторську кар'єру можна будувати і в 30-ть років, практику можна надолужити за півроку, а зараз потрібно робити те, що принесе гроші. В театрі робота з 11:00 до 21:00 години, і ти майже не виходиш із приміщення. Весь час у чотирьох стінах, а приходиш додому, лягаєш спати, і думаєш про роль. Робота ведучого приносить мені неймовірне задоволення. Я позитивна людина, мені цікаво приносити людям настрій. В театрі, у порівнянні, часто зустрічається негатив. Режисер може не розуміти акторів, а актори режисера. Актори в якійсь мірі  - раби. Як режисер скаже, так всі мають робити. А коли ти яскрава особистість і хочеш додати чогось свого, то з тим дуже важко змиритись. Кожного дня находить коса на камінь, а ведення подій - це комедія, розваги, свято.

- Пам'ятаєш свій перший вихід на сцену, або той що найбільше запам'ятався? Дуже цікаво які відчуття переповнювали тебе в той час...

Дмитро: Найяскравіші відчуття завжди після вдало зіграної вистави. Після завершення, я залишаюся на деякий час на розмонтованій сцені, де нічого немає, лише світиться чергове світло... Ці відчуття дуже важко описати...Відчуваєш себе частиною чогось великого, неначе вростаєш в цю сцену та театр.

- А не страшно?

Дмитро: Ні, на сцені тебе ніхто не образить. Знаєш, померлого актора заносять на сцену в останній раз. Кажуть, що його дух підіймається в найвищу точку над сценою театру і, залишається там. Завжди перед виставою виходиш і кажеш: "Допоможіть мені!", - вони допомагають. Після вистави обов'язково подякувати.

- З цього можна зробити висновок, що актори дуже забобонні люди...

Дмитро: Більшість не забобонні. Вони ставляться до цього, як до своєї роботи, і не драматизують.

- І нівкого немає дурних чи смішних звичок? Незнаю, можливо, обійти тринадцять разів навколо театру, а потім тричі постукати у двері...

Дмитро: Я не можу виходити на сцену не розігрітий, особливо перед танцювальними виставами "DIVKA" і "Собака на сіні". Обов'язково мушу розім'ятися, поприсідати, потягнутись...

- Це більше застереження від травм. У "Собака на сіні" можна ноги поламати! 

Дмитро: Насправді, можна все поламати!

- Мене завжди мучило питання, як актори запам'ятовують стільки тексту! Як?! Привідкрий таємницю. бо моя цікавість мене з'їсть! 

Дмитро: Робота над виставою триває два-три місяці, тому коли ти поринаєш у цей процес, текст - найменше що може тебе турбувати. Є багато інших моментів про які потрібно подбати та подумати. Текст - технічний нюанс, і актор від природи повинен мати добру пам'ять. Текст вивчається механічно, але найважливіше, що стоїть за ним. У ролі Шевченка я читаю поему "Сон", вона здається такою великою, але насправді не встигаєш сказати всього що хотів. Потрібно розгадати те, що автор вклав у той текст. Кожен рядок, насправді  -  шифр. Дуже багато є роботи. Одна сцена може створюватись день-два.

- Знаєш, є такі меми: що думають про мене друзі; що думають про мене батьки; що думають про мене люди; що думає про мене режисер; що думаю про себе я; що є насправді. Можеш дати свій власний опис? 

Дмитро: Друзі думають про мене, що я супергерой. Зараз я у Львові, але сам з Коломиї. Так там думають, що я тут суперзірка і катаюся на лімузині. Батьки... Я завжди описую їм свою роботу, як є насправді. Інколи виходжу з театру пів одинадцятої вечора, тому вони розуміють, що у мене тяжка робота. Інколи вважають, що я в психлікарні. Люди думають, що я можу зобразити, що завгодно. Деякі кадри говорять: "Клас! Ти актор? А покажи майонез!". Хочуть, що б я показав їм мавпочку чи жабку, або майонез.

- Вони думають, що ти клоун?

Дмитро: Швидше, що я працюю у сфері розважальних послуг у будь-який час: "Ну, ти ж актор! Покажи майонез!". Що думає про акторів режисер? Ви - ніхто! А актори думають, що режисер - ніхто. Режисер вважає, що актори не здатні втілити і зрозуміти його геніальні ідеї та думки. Що думаю про себе я... Я - нездара!

- Чому?

Дмитро: Скажу чесно, кожен так про себе думає. Більшість талановитих акторів здатні виявляти свої помилки під час вистави. Знаю багатьох людей, які обдумують, що в них вийшло не так, чому так сталося. Зазвичай помилок дуже багато, але про них знає тільки та людина.
Що є насправді... Насправді, акторство - це процес. Оцінювати і підбивати підсумки не варто, бо це безперервний рух. Злети і падіння. Треба завжди знати, що можна боляче впасти, але наступного ранку потрібно прокинутися і піти на роботу. Після кожної поразки на нас чекає перемога, але кожна перемога - відтермінована поразка.

- Мабуть у всіх акторів є омріяна роль, яку вони дуже хочуть виконати. А мене цікавить, на яку роль ти ніколи не погодишся. Існує така?

Дмитро: На яку б не погодився?

- Так, ні за які гроші! Наприклад, хтось не хоче грати ролі чортів, вампірів, відьом... 

Дмитро: Чортом? Запросто! Чортом бути, і чорта грати, то різні речі (сміється). У кожній ролі можна знайти щось цікаве, і як можна себе проявити. Є актриси, які бояться бути смішними і некрасивими. Вони хочуть вийти на сцену, і щоб в них всі закохалися. Це має бути королева, або сексуальна чортиця. Я не боюся бути смішним чи страшним. Скоро мені випаде нагода виконати роль такого собі "падла". Мені вже цікаво! Всеодно, десь там всередині мене, сидить якась частинка такого поганця.


- Чи не заваджає професія актора жити в реальності або, навпаки, допомагає ховатись від реальності...

Дмитро: Допамагоють добрі манери. Нас вчили, як не варто говорити, як себе поводити у різних колах, завжди бути позитивно налаштованим.

- А немає такого, що ти не можеш вийти із ролі? 

Дмитро: Ні, є таке, що ти говориш сам собі: "Нарешті я це - я!" Коли виконуєш часто ролі інших людей, невистачає часу побути собою. Від кожного персонажа ти щось береш собі, але треба намагатися ухопити щось добре. Робити висновки з цілої вистави.

- Актор, на сцені чи в кіно, стає зовсім іншою людиною. Скромні виконують роль ловеласів, а ті навпаки. Як відбувається таке перевтілення? Уяви, що тобі щойно дали роль пілота Формули-1. Що далі? Від отримання сценарію у руки до виконання ролі у виставі чи кіно. 

Дмитро: Ти починаєш думати: "Якби я був пілотом Формули-1...". З цього починається історія персонажа. Шукаєш штампи, наприклад, Шумахер. Він найяскравіший представник заданої нам професії. Пілот Формула-1 дуже активний, тому що в нього потужна увага. Швидкість його до цього привчила. Він сильно реагує на подразники, але водночас має внутрішній спокій. Це є створення цілого персонажа в середині себе. Інколи буває, що персонаж може заволодіти тобою. Про це писав Лесь Курбас, але наголошував, що таке не можна допустити. Ти виходиш на сцену і є  поріг, де закінчуються куліси і глядач починає тебе бачити. На сцені ти маєш бути персонажем, але за цією межею скидати з себе роль.

- Як залишатися собою? Порада від людини яка вміє перевтілюватись і бути іншою особистістю.

Дмитро: Треба внутрішньо експерементувати! Робити собі різні періоди. Час коли ти емоційний, і коли стримуєш емоції. Бути добрим, бо кожна людина по своїй природі є доброю. Як в нас в Україні кажуть: "Добрі люди!". Вживатись у ролі це  є звичайна професія. Вона нічим не інша, аніж робота офіціанта. Теат - це сфера обслуговування. Ми повинні зробити нашого глядача на дві години  релаксуючим, щоб він щось виніс із залу. Подарувати йому емоції, усмішки, сльози. Зробити так, щоб вистава змусила його задуматись. Просто ми не виходимо у костюмах із метеликом, і не подаємо напої.



Коментарі

Популярні публікації